Дитяча гра - Гуси

Купка, що представляє гусей, іде в "поле". „Мати” прогонить їх криком: "гай-гай, гуси у поле", лишається на місци. „Вовк” стоїть в сторонї.

Мати: гуси додому!   
Гуси: не имієм.   
М.: Чого?   
Г.: Вовк за горою.   
М.: Що він робе?
Г.: Гуску скубе.
М.: Яку?
Г.: Сиру та билу.
М.: Гуси додому!

„Гуси” біжать, „вовк” їх ловить і коли переловить всіх, до него приходить "мати" і питає:

Мати: Чи не у вас кум мої гуси?   
Вовк: Ні - нема. (Гуси шипять)   
М.: А це шо у вас шепотить?
В.: Та то горщик закіпає.

„Мати” відходить, „вовк” її кричить: "Вернись кума, щось загубила!" „Мати” вертається і повторюеться та сцена, лиш „гуси” тепер гогочать.

М.: А шо це у вас кум гогоче?   
В.:    Та   це   ложки    з   полиці падають.

За третім разом „вовк” признаеться, однак „мати” повинна кожному розжати кулака; якому розіжме, той іде до неї, інші лишаються „вовку”. Потім беруть палку і перетягаються до трьох разів. Хто перетягне, той і виграє.

Записано Іваном Манжурою на межі 70-80 років 19 століття, в Олександрівському повіті Катеринославської губернії

Гра досить розповсюджена в Україні - різні її варіанти було записано також на Харківщині, Чернігівщині, Київщині, Кіровоградщини, Полтавщині.

Інший варіант:

Діти вибирають з-поміж себе двох - матку і вовка. Матка жене всіх останніх учасників, своїх дітей, у поле, а потім, усівшись на певній віддалі, за лінією, яка називається городом, кличе своїх дітей:

- Гуси, додому! 
- Задля чого? 
- Вовк за горою, 
- Що він робить? 
- Гуси скубе. 
- Які? 
- Сірі! Сірі!
Гуси волохаті,
Тікайте прямо до моєї хати!

Гуси біжать в город, а вовк перебігає їм , дорогу і намагається кого-небудь зловити.
Коли вовк зловить за лінією, то його гуси , б'ють крилами, і пійманого за лінією гусеняти він не бере до себе; пійманих же на шляху ДО городу забирає і садовить їх усіх разом.
Гра продовжується доти, поки вовк не переловить усіх гусей.